На скрижалях історії.

 

                                               На скрижалях історії

                                                          Диптих

                                                                                  Я встав з колін і небо взяв за зорі.

                                                                                                               М. Вінграновський

                              І

 

Я – Прометей.  Я – злодій.

                                              Блудний син.

Я вкрав вогонь, і не відсохли руки.

Смердить Олімп.  На скелі я один.

Один як перст: без хліба і води,

А на підніжжі – зграя ситих круків.

А їх ще вчора в гадках не було.

В обіймах мли земля перемерзала.

І тільки тліло місячне табло,

І вили неприкаяно шакали.

Я був тоді у Бога не чужим.

Я ще не знав, що можна дурня клеїть.

Я ще не знав, що буду довго жить

В Неронових безверхих колізеях.

Я був дурним.

                       Я був таким дурним!

Не дай Господь, таким на світі бути.

Я вкрав вогонь.  Та Бог не оцінив.

Я вкрав вогонь собі на одпокуту.

І було шоу, схоже на спектакль,

Коли Нерона брали на поруки.

Коли б не Отчий дух і не Геракл,

Я б вже давно наклав на себе руки.

А я ж у лаврах з Господом ходив.

Лаври були, хоч не було ще жита.

Хто там спаплюжив землю?  Ізиди!

Я хочу кров´ю чорною умитись.

У полум´ї  гріхів полин-звізди

Хтось мою душу, як габро, паскудить.

Титану мало хліба і води.

Я вкрав вогонь і небо взяв за груди.

Я – Прометей.  Я – злодій.

                                              Блудний син.

Я вкрав вогонь, і не відсохли руки.  

Смердить Олімп:  на скелі я один. 

Один як перст: без хліба і води.

А на підніжжі – зграя ситих круків.

              (С) Василь Сташук.

                                                  15. 12. 2019 р.  

                                          

                                                                          ІІ 

                                                                      

                                                                              Народ мій є!  Народ мій завжди буде.

                                                                                                                  В. Симоненко

 

Я – скіф.

              Мій спис – у зворах Ойкумени.

Уключить сіль у генах Сиваша,

А на праотчих Трипільських знаменах

Нуртується нескорена душа.

Я єсьм в арійських дюнах пекторалі.

Мої сліди у сонмиську віків.

Це – магія душі… Мої скрижалі…

Моїх кривавих днів – солончаки.

А я ж водив всесвітні колісниці

У полум´ї Дажбогівських знамен.

Тоді, коли приручена жар-птиця

Хрипіла десь у капищах гієн.

Гієни, шавки, плазуни, шакали

Перекопали древній Перекоп.

А ви… А ви руками промахали,

І заступа знов гострить гробокоп.

Я – скіф. 

                 Я… Я – нащадок Бористена.

Мій вічний дух у вічних лонах дня.

Я – скіф.

               Це у моїх Дніпрових генах –

Геракл, Шевченко, Гонта, Залізняк.

Грядуть мої безсмертні легіони

Від Сиваша – до сивого Дніпра.

Хай падеграс танцюють терикони,

Може, хтось дасть, як старцю, сухаря.

Я – скіф.

Я… Я нащадок Бористена,

Арійська кров у мене на знаменах.

        (С) Василь Сташук.

                   20. 04. 2020 р.