"Я пережив й переживу віки..."

 

                            Невже і я в тумані – як туман –
                            І я вже йду за часом, як за плугом?
                                                            Ліна Костенко.
 
Я пережив й переживу віки,
В душі моїй – любові мегавати.
Мої діди, мої Кармелюки, -
В моєму слові – Ваші синяки,
Що не дають спокійно жить і спати.
Несу свій хрест, як Бог мені велить.
В циклопів не питаюся дороги.
Мабуть, не все холопи пропили.
Десь там у штольнях – з лика постоли,
Щоб взути як не вихреста, то бога.
В моїй любові всім смертям на зло, -
Ще не ослабли віжки й посторонки.
Село моє, прабатьківське село,
Стражденне, як Шевченкове чоло, -
Видзвонює, як на осонні – тронка.
Іду крізь хвищу батьківських сивин.
Веду свій слід і долами, і лугом.
Ні, я не шавка!
                             Я – не сучий син!
Це я той клин, що вибивають клин.
Іду за словом, як ідуть за плугом.
Моя любов – мого життя ріка –
На берегах дніпрових богослова.
Благословенне все, що – у віках,
Як мед гіркий Всевишньої любові.
                             (с) Василь Сташук.
                             30.04.2020 р.